Христос Воскрес!!
Хресна дорога в Угринівському ліцеї і роздуми над почутим…
12 квітня в Угринівському ліцеї відбулася Хресна Дорога. Ця подія стала особливою для усіх ліцеїстів старшої школи. Участь взяли діти 5-11 класів під керівництвом заступника з виховної роботи Оксани Максимів та музичного керівника Оксани Мандзюк. Парох села отець Михайло Зелеський розпочав, благословляючи, та завершив захід розважанням. До щему в душі усіх вразила пісня «Плине кача» у виконанні учительки української мови нашого ліцею Людмили Маціборської… Звісно, не оминули сучасні гіркі події, з присмаком болю і втрат. Тому стації терпінь Ісуса Христа перепліталися із нинішньою хресною дорогою України. Але наш народ незламний… Навіть з думками, що вмить може початися повітряна тривога, учні були готові на усе, щоб тільки провести цей захід. І, дякуючи нашим захисникам, Хресна Дорога відбулася спокійно! Я хочу поділитися з вами тим, що відчула, коли уважно дивилася і слухала серцем це надсильне дійство.
Спочатку Україну, як і Ісуса, засуджують на смерть…
«Засуджена… Іду дорогою страждань,
Перечіпаюся і б’ю коліна…
Та в підсвідомості кричу собі: «Устань!
В мого народу сильна віра!»
Які ж тяжкі слова, серце розриває біль… Для нашого народу ці слова – це наше сьогодення… Страшно уявити той момент, коли мати дізнається, що її син-герой уже не з нами… Воїни в холодній, сирій землі захищають мій сон!
Господи, вбережи наших захисників!
На сцені – дівчинка із Бучі, яка розповідає як любо жити було, доки сусід кривавий смерть не приніс! Як вбивали, вбивали їх!
Жінка з Ірпіня… Мати, яка хотіла, щоб її діти жили на мирній землі! Вона вкривала своїх дітей безпекою!
Мати-героїня!
Наступний – лікар із Маріуполя. «Дитинка маленька… Їй місяць. Ще билося серденько, жила. Ті рани – кривава сувʼязь. Тулив, зашивав до кінця. Померла вона, й таких сотні…». Ось справжнє лице ворога. Скільки болю пережили наші лікарі! Найбільший біль – це бачити як іншим боляче.
Господи, бережи наших лікарів!
Перед нами хлопчик із Краматорська. Пробували евакуюватися, врятувати себе, малу дитину. Сідали у вагон, сотні людей спішили! А далі – вибух, і той пекельний сон…
Господи, припини страждання…
Військовий із Азовсталі… «З моїх побратимів ніхто не вагався. Стояти й боротися, до кінця!» – слова нашого сильного народу! Завдяки захисникам ми спимо, сміємося, обнімаємося з сімʼєю…
Незламний народ! Незламні наші захисники, наші воїни!
Поранена жінка з Вінниці. Мати, йшла з дитиною на гурток. Ніщо не віщувало у той день нещастя! Вибух. Де ж дитя? Кров залила візочок! Що це миле ангеля зробило? Чому вона, вона… Ці нелюди убили її…
Полоненний азовець з Оленівки. «Як вижив я? І досі думаю – це диво». Як тяжко Вам!
О, Господи, вбережи чиюсь дитину. О, Господи, збережи воїнів наших! Серце наче зупиняється після таких слів.
Катована вчителька з Ізюма. «Гидке волання, матюки, погрози…». За що, за що? За що ви так з ними? За що ви вбиваєте їх? Ви нелюди, ви огидні вбивці…
Усі герої наші: і дівчата, й хлопці нехай живими повертаються, молю!
Двоє дітей з Херсона… Найстрашніше, що діти відчувають цей біль, цей страх. Найстрашніше – це дитинство під час війни…
Як тяжко дивитися на їхні сльози…
Переселенка з Енергодара. Жила спокійно, в колі сімʼї, близьких людей. Мала дім – дорогий та рідний. І вмить ворог забрав у жінки все! Сімʼю, близьких людей, любий будинок. І як далі жити? Як?
Наступними були лікарі, воїни. Які кожної миті рятують життя. Їм тяжко вистояти без болю. Руки опускаються, але одразу згадуєш, за що маєш жити! Перемога! Близьке слово для нас! Ця перемога коштувала дуже багато материнських сліз…
Вони і досі течуть!
Хресна Дорога складалася з 14 молитовних циклів (стацій), в кожному з яких згадувалися муки Христа. Але тут також були і муки нашого народу. Ох, які ж тяжкі часи… Війна… Як важливо зараз памʼятати наших героїв, волонтерів та просто українців! В ці дні, перед Воскресінням Господнім, розважати і думати над страстями Христа і над муками народу, шукаючи ще більше сили. Сучасні події закривають подуми наші. Настане день, як один крикне «Слава Україні», а ми скажемо «Героям Слава». Настали ці дні. Ми свідки цих подій. Але лише з перемогою в руках! Не здамося! Ніколи, нізащо! Ми памʼятаємо та будемо памʼятати вічність кожного героя, кожного українця, кожного! Ми бачили пекло… Нам Бог помагає! Наша мова. Мова має значення. Вони її ненавидять, вони її бояться, вони за неї вбивають.
Вона – наша зброя.
Вона – наш кордон.
Слава Україні! Героям слава!
Софія Корчинська, учениця 7-Б класу Угринівського ліцею
